два нових вірша. читайте, оцінюйте мою збочену музу. таке от.

Одягнулася, як шльондра,
Конченого сучка нашого століття.
Вона ще не знає, що приречена
до болю!
До болю знайома ситуація,
Коли кохати не має рації,
А лиш трахати та трахати,
Щоб задовільнити інтонацію,
Яку ти задав для свого життя.
Читати далі »

Алкоголь не плює мені у душу,
Коли я у безвиході своїх почуттів
Він лиш підсилює їхню дію
Для повного знищення берлінських стін.

Вони стоять між мною та тілом,
Щоб жив я у вашому світі світів.
Для чогось їх щось сотворило,
Можливо у стані божих чортів.

Не пишеться останнім часом мені чогось «сильного», але читайте:

Не знайти виходу у своїх думках -
Це йти в собі, коли стоїш у їх очах.
Я не стояв, я просто біг,
Щоб не збити табуретку із-під ніг.
Читати далі »

Уже вчора я приїхав із Білорусії, де відкрив для себе деяких письменників. Сьогодні вас ознайомлю із віршами Янки Купали. Надіюся проблем із білоруською у вас не буде

МУЖЬІК

Што я мужик, усе тут знаюць
І, як ёсць гэты свет вялік,
3 мяне смяюцца, пагарджаюць, -
Бо я мужик, дурны мужик.

Чытаць, пісаць я не умею,
Не ходзіць гладка мой язык,
Бо толькі вечна ару, сею, -
Бо я мужик, дурны мужик.

Бо з працы хлеб свой здабываю,
Бо зношу лаянку і крик
І свята рэдка калі знаю, -
Бо я мужик, дурны мужик.

Галеюць дзеці век без хлеба,
Падзёрты жончын чаравік,
Не маю грошы на патрэбу,
Бо я мужик, дурны мужик.

Заліты потам горкім вочы;
Ці я малы, ці я старик, -
Працую, як той вол рабочы, –
Бо я мужик, дурны мужик.

Як хвор ды бедзен – сам бяруся
Лячыць сябе: я чараўнік!
Бо я без доктара лячуся, -
Бо я мужик, дурны мужик.

Што голы я павінен згінуць,
Як той у лесе чашчавік,
І, як сабака, свет пакінуць, –
Бо я мужик, дурны мужик.

Але хоць колькі жыць тут буду,
Як будзе век тут мой вялік,
Ніколі, браткі, не забуду,
Што чалавек я, хоць мужык.

І кожны, хто мяне спытае,
Пачуе толькі адзін крык:
Што хоць мной кожны пагараджае,
Я буду жыць! – бо я мужык!

1905
Читати далі »

Сховай у сховок
Мого серця морок,
Що лине…

Поцілунок!

Тиша…

Останнімч часом мій стан сприяє написанню віршів, що з одного боку добре, а з іншого ні, бо пишуться вони в мене лише під час депресії

Давно я вже тут не виставляв своєї творчості, але осмілюся їх тут залишити на ваш розсуд

Знову, знов усе спочатку
Дайте документ й печатку,
Що на ньому свідчення дає,
Що я є твій й життя моє твоє.

Знову, знов йдемо вперед,
Ми є разом? Де той мед,
Що вбирає наший солод?
Він забрав усе, у мене голод!

Знову, знов іду я далі…
Де тИ?! Що за кралі?…
Я один, озирнувсь навколо,
А гітара грає вже останнє соло.

Знову, знов настав кінець!
Я один, хай йому грець.
Серед люду, серед вас
Я один, настав мій час.
Читати далі »