Мітинг, беркут і аби поговорити.

Випадково потрапив на досить таки цікаве інтерв’ю. Цікаве воно було для мене тим, що повністю повторює деякі мої думки після проходження піку мітингу за українську мову, коли я вже починав обдумувати усе, що коїлося, а не просто діяв серцем.

Можна, звісно, поставити під сумнів достовірність такого інтерв’ю, що я одразу й зробив, бо дуже сумнівно, що блог аж із 5 постами достукався до фахівця із підготовки спецпідрозділів, але думки самі по собі правильні і цікаві.

В цьому інтерв’ю можна почитати трохи про саму психологію беркутівців і те, як вони можуть діяти в деяких ситуаціях. Із самого початку нам дають зрозуміти, що після вступання в лави спецпідрозділу «з’являється чіткий поділ у сприйнятті оточуючих: є «ми» і ті хто без погон».

Під Українським домом роботи було максимум на 20 хвилин.

Я не сумніваюся десь у третині людей, які були в момент наступу беркуту на людей під українським домом, інші прапороносці просто б забили на все. Беркутівців було ну дуже багато і всі вони без щитів та якось не дуже сильно розмахували своїми палицями. Дійсно, якби був наказ безжалісно розігнати усіх, то нас би розігнали, але влада боїться цього – привселюдного проливання крові їм не треба. Тому то й найактивніших намагалися десь підловити за межами укрдому. «Наша» міліція любить таке робити, бо це безпечно для їх голів.

За жодну владу вони не будуть стояти «до кінця»

Ось якраз це і є основним чинником. Їм просто все рівно, яка влада буде, але вони не підуть проти 100 тисяч людей, бо розумітимуть, що потім нове начальство їм не подякує. Це така собі когорта пристосуванців, які бережуть тих, що в більшості. Саме тому треба ставати більшістю. Саме тому треба виходити на мітинги не 2-3 тисячами, а усіма можливими ресурсами, щоб усі бачили скільки людей і на що готові!

Не сидіть вдома, коли відчуваєте, що треба боротися! А боротися зараз треба!

Share