Життя жорстоке і брутальне. Декілька життєвих історій

Час від часу при різноманітних розмовах згадуються декілька життєвих історій. І ось на мінімальному афтепаті після Microsoft Blogfest 2011(звіт із дійства буде завтра) я знову їх озвучив, на цей раз «жертвою» став @druh_opryshok, з яким ми зачепили тему сучасної молоді та те, як люди самореалізуються чи навпаки вганяють своє життя у паскудне русло.

Так ось, просто дві історії про «студентів».

Подаруй батькам безплатний проїзд на машині швидкої допомоги.

Історія із мого університету – НАУ. Дівчина вчилася на платному, але у нас на це не дуже на це дивляться, тому її успішно вигнали на 2 курсі. Людям важко повідомити своїм батькам, що їх вигнали, але мало у кого це затягується аж на 4 роки. Коли її колишнім однокурсникам видавали дипломи, то вона й далі напихала своїх батьків байками про те, що видачу такого довгоочікуваного документа просто затримують. Звичайно, що це не могло тривати вічно і мама з татом вирушили в деканат із дикими претензіями. Який ж шок був для них, коли вони взнали, що їхня 22-річна дочка просто дурила їх аж 4 роки. Батьків забрали на швидкій. Дочка…а що дочка?

20 років спільного життя нічого не означають

Коли діти брешуть батькам чи щось приховують – це якось більш звично, але коли жінка намовляє дочку сказати батькові, що вона поступила на платне, а не на державне – чую вперше. Але, як то кажуть, жадібність фраєра згубила, бо мало їм було грошей, які відвалюються на навчання. Ну та так – грошей багато не буває. Кожна сесія супроводжувалася ниттям, що всі викладачі погані та валять на екзаменах, тому треба платити. На третій курс батька просто це дістало і він тупо вирішив піти в деканат і все прояснити для себе. Думаю більшої підстави в його житті не було та й приблизно не можу навіть уявити його почуття, коли він взнав, що його дочка вчиться на державному. 20 років прожити з дружиною, 20 років виховувати дочку і отримати просто плювок в спину…

Висновки

Думаю висновки усі і так собі зроблять. Майте сміливість – признайтеся своїм рідним, що ну натупив я, так і так. Будемо виправляти! Ні, треба просто вбивати їх своїм боягузтвом та корисливістю. Це щодо першої історії. А другу, то взагалі краще лишити без коментарів.

Чекаю і на ваші «цікавинки».

Share