Життя жорстоке і брутальне. Декілька життєвих історій

Час від часу при різноманітних розмовах згадуються декілька життєвих історій. І ось на мінімальному афтепаті після Microsoft Blogfest 2011(звіт із дійства буде завтра) я знову їх озвучив, на цей раз «жертвою» став @druh_opryshok, з яким ми зачепили тему сучасної молоді та те, як люди самореалізуються чи навпаки вганяють своє життя у паскудне русло.

Так ось, просто дві історії про «студентів».

Подаруй батькам безплатний проїзд на машині швидкої допомоги.

Історія із мого університету – НАУ. Дівчина вчилася на платному, але у нас на це не дуже на це дивляться, тому її успішно вигнали на 2 курсі. Людям важко повідомити своїм батькам, що їх вигнали, але мало у кого це затягується аж на 4 роки. Коли її колишнім однокурсникам видавали дипломи, то вона й далі напихала своїх батьків байками про те, що видачу такого довгоочікуваного документа просто затримують. Звичайно, що це не могло тривати вічно і мама з татом вирушили в деканат із дикими претензіями. Який ж шок був для них, коли вони взнали, що їхня 22-річна дочка просто дурила їх аж 4 роки. Батьків забрали на швидкій. Дочка…а що дочка?

20 років спільного життя нічого не означають

Коли діти брешуть батькам чи щось приховують – це якось більш звично, але коли жінка намовляє дочку сказати батькові, що вона поступила на платне, а не на державне – чую вперше. Але, як то кажуть, жадібність фраєра згубила, бо мало їм було грошей, які відвалюються на навчання. Ну та так – грошей багато не буває. Кожна сесія супроводжувалася ниттям, що всі викладачі погані та валять на екзаменах, тому треба платити. На третій курс батька просто це дістало і він тупо вирішив піти в деканат і все прояснити для себе. Думаю більшої підстави в його житті не було та й приблизно не можу навіть уявити його почуття, коли він взнав, що його дочка вчиться на державному. 20 років прожити з дружиною, 20 років виховувати дочку і отримати просто плювок в спину…

Висновки

Думаю висновки усі і так собі зроблять. Майте сміливість – признайтеся своїм рідним, що ну натупив я, так і так. Будемо виправляти! Ні, треба просто вбивати їх своїм боягузтвом та корисливістю. Це щодо першої історії. А другу, то взагалі краще лишити без коментарів.

Чекаю і на ваші «цікавинки».

Share
  • Анонім

    о жахи? це ж як тих дітей виховували взагалі, якщо вони таке творять?
    в мене таких жахів навіть і нема щоб розповісти.
    хіба з кумедного.
    подруга навіть вже будучи студенткою настільки боялась, що тато дізнається, що вона палить, що переховувалась з цигаркою від нього по всьому місту і навіть за його межами.  Це щодо історій про брехню. а ще в неї ж була весела бабуся. Щоб вони з братом починали прибирати вдома, бабуся на пилюці на меблях писала матюгання всякі. Бо якби тато це побачив то малим би був повний ппц.
    я от завжди думала, що з батьками не дуже близька і все таке. я навіть будучи першоклашкою завжди все робила сама, і мені ніколи не допомагали. та і про особисте ніколи деталей не знали. але брехати — ніколи не брехала. в мене просто всередині як опція якась закладена, не можу батьків обманювати і все. навіть якщо в результаті вислуховую яка ж я така сяка, що додому не прийшла ночувати і всіх опозорила : )

    • ахахах)) за матюки +5 😀  

      ну я звісно брехав батькам і не раз, але чим далі тим менше. Інколи краще збрехати, що ти лягаєш спати, аніж сказати, що ти ідеш сьогодні в нічний клуб. А то будуть переживати ще цілу ніч 🙂

      Ну але тут неможливо порівняти масштаби і, звісно ж, мету.

      • Анонім

        ну сама я нікуди не ходжу на ніч. та і нічні клуби це не моє однозначно. і якщо я десь вночі шляюсь, то точно в друзів вдома десь.

  • Історії просто жесть.

    А так вже жалію що не записався на блогофест. Коли відкривав форму реєстрації було доступно ще 40 місць. А я боявся що мене заставлять IE9 на убунту ставити чи що, і подумав записатись пізніше.

    • ахахах))) та ні, у людей була убунта на ноутах і у більшості на телефонах був андроїд, а не віндовс мобайл 🙂

      Звіт буде завтра, оціниш що пропустив))))

  • завжди винні батьки

  • Психологи стверджують, що такі наслідки утворюються в т.ч. через виховання. Винити студіків за це не потрібно, без сенсу, адже такий паттерн повединки був закладений у них у віці, коли вони м’яко кажучи не могли на щось вливати. Страх настільки сильно в них в’ївся, що можна навіть сказати, що вони реально стали його заручниками.. Вони потребують жлю. Між іншим, стах, одна із найскладніших людських емоцій. 
    Сварки за неправильну поведінку, неспівмірні покарання за скоєні вчинки, відсутність рівноправного спілкування, авторитарна позиція і ще багато різних моментів і утворюють таку гримучу суміш, яка потім вилазить боком як і батькам так і їх дітям-студентам.Щодо твоїх висновки. Зі сторони це мабуть таки так — дуже просто сказати і пропокоментувати, але це вершечок айсбергу. Реальна жесть по той бік завіси. Я б не став так просто це коментити і тимбільше подавати у такому світлі.

    • можливо й так – мені легко про це говорити.

      Страх є, але чи нема у них страху, що все стане тільки гірше і поламає їм життя ще більше, аніж зараз?  Тобто у першій історії таке приховати просто неможливо, адже батьки ну 100% захочуть подивитися на диплом.

      але я не психолог і можу висловлювати лише свої здогадки стосовно цих ситуацій.

  • Був в мене співжитель у гуртожитку, якого “запхали” в інститут. Батьки домовилися із певним заводом, про оплату навчання із умовою, що їхній син відпрацює після закінчення в них 2 роки.
    Син приїхав у Львів, всі гроші витрачав на ігрових автоматах. Постійно батькам жалівся, що викладачі “валять” і треба грошей.
    Після першого семестру, не пробувавши навіть здати сесії сесії,  забрав доменти і поїхав додому. Подальша доля його невідома. Але батьки повинні ще відшкодувати заводу певну суму, яку вони заплатили за навчання горе-студента.
    Не дай Боже нікому таких дітей…

    • === 
      Не дай Боже нікому таких дітей…
      Дітей? Чи батьків? Коли пхали – питали його: чи хоче? Чи вони отримали наслідки своїх рішень (за сина)