Обмеженість смаку

Ось знайомий з людиною, як слухає лише груп 5 і все. Еее… Поясніть мені як так можна? Я розумію там улюблені стилі, групи і тому подібне, але як можна слухати день, тиждень, місяць, рік, усе життя лише 5 груп? О_о Та якби я стільки часу слухав лише свої припустимо 10 улюблених груп, то я б їх зненавидів…

А так то з класу 6 мій діапазон стилів лише збільшувався і в результаті я можу слухати тепер дуже багато різної музики, орім репу та шансону 🙂 А у вас як із цим?

Відвідайте Гммм… Блоґ poohitan’а

Share
  • До слова, “окрім репу і шансону” — доволі упізнаваний лінгвістичний зворот, що може легко сприйматись, як приналежність до певних культурних середовищ (не розглядаю, як обмеження, але можна було б). Є ще доволі розповсюджена відповідь на кшталт “шансон — це французька поліфонічна музика 17-го століття”, але це лиш так, відступ, ліричний…

    Стосовно обмеженості смаків — це нам, дітям інформаційного суспільства, факт прослуховування вузького кола груп здається дивним. Але ж, скажімо, у тих же селах, де музичний матеріал отримати складно, мало хто задумується над тим, що якийсь openminded (псевдо-)сноб із обласного центру зможе поставити на нього/неї/них відмітку “обмежений”.

    Бігаючи цілим селом до товариша із районного центру, хлопчата впрошували його поділитись Цоєм, щоб конкретніше — його творчістю. (!) (а, здавалось би, що особливого, а такі старання!)

    В дитинстві у мене також було лиш декілька касет з улюбленими виконавцями, касети заслуховувались до дірок, лірика вивчалась напам’ять (на слух, оскільки іноземні мови ще не підкорились мені тоді)

    Тобто, з одного боку це все, звісно, так. Незрозуміло.
    А з іншого — є безліч факторів, що можуть впливати на такий стан речей. І не далеко не лише побутові умови, а й психологічні ознаки конкретної особистості.

  • butteredcat, абсолютно все слухати неможливо. якщо оце моє окрім означає обмеженість мого смаку, то най буде так)

    ну на рахунок часів, коли у нас ще не було нету, то мало у кого було багато музики, адже радіо не могло надати задоволення, але я говорив про людину(людей) у яких нема зараз таких обмжень.

    а так якщо згадати, то із касет у мене були – Marilyn Manson, Slipknot, Napalm Death, SOAD, Linkin Park, Nirvana і мабуть все… але у друзів були ще інші грути))

  • я й не звинувачував вас у обмеженості, яким ж обмеженим потрібно бути, щоб вдаватись до таких закидів 🙂

    в такому випадку, ймовірно, людина не надає великого значення прослуховуванню музики, і процес даний є другорядним, неінтенсивним, непріорітетним, займає зовсім небагато часу, а, відповідно, й не встигає набриднути.
    це, як ambient, що ніколи не набридає, тому що ти його не помічаєш )

    але, повторюсь, тут, вірогідно, мають місце і “підводні камені”, пов’язані із психологічною готовністю до сприйняття нового матеріалу та сповільниним засвоєнням старого. насправді, дуже цікава тема, за що вдячний. варто було б підшукати літературу, що б могла дати вичерпну відповідь.

    пост скриптум. до речі, а реп (чи хіп-хоп) буває настільки різноманітним, що я й сам здивувався, коли відкрив неймовірно цікаві із його відгалужень зі своїми, визнаю — цікавими, особливостями.

  • butteredcat, свого часу жив у кімнаті з людиною, яка слухає реп. мені нічого не сподобалося, хоча все ще може бути, але сумніваюся.

    якщо брати мій приклад, то він слухає весь час Limp Bizkit та Linkin Park і мені здається це не та музика, яку можна не помічати 🙂

    на рахунок не надає значення, то, як на мене, на фоні у такому випадку має грати щось спокійне типу Enigma, інструментальної музики чи ще щось такого типу.

  • людина, уявляю собі, могла слухати eminem’a та 2pac’a, нууу, у кращому випадку wu tang clan. але з критично мізерною вірогідністю — сучасний abstract hip-hop, або ж glitch-hop та інші похідні.

    от бачите, я в логічній пастці через брак інформації. а конструктивно мислити так неможливо.

    але я зацікавився ) вкотре дякую.

  • хм. ну я при нагоді спробую послухати ті різновидності хіп-хопу 🙂 можливо і мене зацікавить) а так, то два перших виконавця вгадано)

  • статистика 🙂

  • я не виношу попсу, дуже бумц-бумцову електронну музику (тобто певний відсоток трансу і похідних сприймається позитивно, але тупе бумцання ріже мій музичний слух), диско, кантрі, реп („сухий реп“, тобто де важливі лише слова і понти і жодного натяку на різноманітність музичного супроводу), російський шансон або тюремна лірика під музику, дуже важкий метал і його різновди — дратують орущі не в себе собісти, прикол зривання голосу таким чином навряд колись зрозумію, хоча сама музика мені подобається.

  • прокоментую на рахунок дезу і зривання голосу. нормальні вокалісти дезові не зривають собі голос. коли ще був у гурті, то за тижня два я навчився гроулити так, щоб горлу було нормально. і після 4 годин на репетиції все було ок 🙂

  • ну стан горла такого роду виконавців мене мало хвилює. більше мене непокоїть мій слух та питання — „а нафіга так орати?“
    оці верещання, чи як ви називаєте його „гроуління“ не пре і не розумію навіщо ним псувати музику.

  • zymova, ну це вже як кому) для мене це не псування, а навпаки 🙂

  • хм…ну то чекаю пояснень що це дає такого гарного, коли чуваки тупо горланять і навіть важко зрозуміти що саме.

  • знаєш, тут можна і причепитися до будь-якої музики за якісь її складові) якщо нічого не зрозуміло, то гроулінг можна просто сприймати, як інструмент, хоча для мого вуха більшість слів зрозуміла 🙂

    я не можу пояснити чому мені подобається гроулінг, як не можу пояснити чому мені подобається напр барабани у тій ж музиці)

  • У меня все так-же. Я слушать могу реально все, кроме откровенно попсовой попсы (в основном то что выпускают у нас в стране). Реп- Слушаю. Шансон- могу. Транс- Под настроение. Но 24 часа в сутки готов слушать только Рок’N’ролл. Причем все, от Elvis до Cream до AC/DC и Black Sabbath, до Jet, и до Black Keys. Вот…