Усі ми були дітьми і було у нас щось схоже. Деякі такі моменти:
- коли ми йшли по плитці, то часто намагалися ставати лише на одну з них, щоб не ступити на їх межі, чи не так? 
- якщо мене ставили у кут, то зайнятися було завжди чим, адже були шпалери до пори-до часу 
- коли у нас просили щось винести з дому, то завжди була відмовка – «ні, я не піду, бо більше не випустять»
- битися з найкращих другом хоча б раз за місяць і на наступний день миритися 
- крики мами з вікна, яка вже кличе додому, а ти ниєш, що хочеш ще)
Я думаю таких прикладів можна навести багато, але зараз на думку нічого не приходить) Чекаю доповнень у коментарях.
Шукаєш якісний стабілізатор напруги? Тиристорні стабілізатори напруги від бренду Phantom.
А ще крики під балконом “МАМА(/баба/тато/дідо)!!!” хором з половиною населення двора, бо власного голосу не вистачає (мобільні тоді не такі й поширені були
)
і…і… постійні битви за футбольний майданчик між старшими і молодшими…
А ще постійні допитування в перехожих, “А ви не підкажете, котра година??????” – чи не пора вже додому бігти)
було ж… багато-багато всього…)))
аааа, щодо твого першого було таке і то капець скільки разів!!!!!!! і ще отті крики під вікнами, але то так весело було коли всі мами з підїзду які є вдома визирають чи то не її дитина кличе))))
незнаю як у кого було, але коли мама йшла на збори до школи то ми передзвонювались із однокласниками і переживали, що може сказати на нас таке вчителька “лишнє”, коли мама повернувшись почне цілу полеміку
ну бачу клики мам усім добре запа’яталися
valil’ka, зі школою теж таке бувало)) особливо, коли я знав, що буду головним винуватцем більшості проблем)
А я якби “йшла спати”, коли мама от-от мала прийти зі зборів О=) Так діставалось набагато менше